Світ стрепенувся, коли 50 років тому Ніл Армстронг ступив на поверхню Місяця. Люди сповнювались гордістю і здивуванням. Шпальти цієї газети кричали, що «відтепер людина може мандрувати в будь-яку точку Всесвіту, варто лише забажати і проявити кмітливість. Не сьогодні — завтра розпочнуться польоти й на інші планети!». Але зірки склалися інакше. Висадка на Місяць була ексцентричною подією — не самоціллю, а лише способом показати надзвичайні можливості Америки. Із тих часів нічого не змінилося. На орбіті побувала лише 571 людина, а з 1972 року ніхто не подорожував у глибини космосу далі, ніж відстань між Де-Мойн і Чикаго.

Але наступні 50 років будуть зовсім інакші. Амбіції Індії та Китаю, падіння цін і прогресивні технології в руках новітнього покоління підприємців обіцяють яскраву еру в освоєнні космосу. Найімовірніше, настане час космічного туризму для заможних людей паралельно з розвитком комунікаційних мереж на користь усім землянам. Якщо поглянути ще далі, люди можуть навчитися добувати іншопланетні корисні копалини й організують масові перевезення в космосі. Людство створить таке собі продовження Землі — простір, яким користуватимуться не тільки державні можновладці, але й комерційні компанії і приватні особи. Однак аби втілити це в життя, світ має розробити закони для «управління небесами», які регулюють поведінку в мирний час і, коли таке станеться, упродовж війни.

Досі людство освоювало космос, щоб спростити собі життя на Землі. Вчені переважно працювали над супутниковим зв’язком, який забезпечує навігацію й радіомовлення. Зараз ми стоїмо на порозі двох змін. По-перше, геополітичні настрої підігрівають ідею відправити людей за межі низької навколоземної орбіти. Китай планує висадити людей на Місяць до 2035 року. Адміністрація президента Дональда Трампа має намір уже до 2024 року повторити політ американців на супутник Землі. Кошторис цього «шоу» буде меншим, ніж раніше, через загальне зниження цін. Якщо політ «Аполлона» коштував сотні мільярдів доларів (у перерахунку на сучасні гроші), то зараз ціна квитка в космос у десять разів менша.

[ … ]

Помилково ототожнювати космос із Диким Заходом, у якому панує анархія й повно романтики, розмірковуючи, ніби десь там, серед зірок, людство може скинути обридлі кайдани і знайти нову долю. Щоб розкрити весь потенціал космосу, необхідно розробити систему правового управління. Однак у часи, коли світ не може домовитися про правила наземної торгівлі сталевою арматурою й соєвими бобами, космічні закони виглядають геть непосильним завданням. Але без цього потенціал позаземного простору буде закритим ще якнайменше 50 років. А за найгіршого сценарію космос тільки збільшить проблеми Землі.

Коли 50 років тому Ніл Армстронг ступив на поверхню Місяця, за ним із захватом і гордістю здивовано спостерігав увесь світ. Ця газета стверджувала, що «відтепер людина зможе рушити до всілякого закутка всесвіту, який спаде їй на думку та про який підкаже її винахідливість… рано чи пізно людина полетить до інших планет». Ан ні. Висадка на Місяці була свого роду відхиленням, метою, якої досягли не заради результату, а щоб продемонструвати видатні можливості Америки. Доведене одного разу, це твердження більше не вимагало доказів. Усього на орбіті побувала 571 людина, а з 1972-го року ніхто не мандрував у космос далі, ніж як від Чикаго до Де-Мойна.

Наступні 50 років будуть зовсім іншими. Зниження витрат, нові технології, амбіції Китаю та Індії, разом із новим поколінням підприємців, обіцяють сміливу еру опанування космосу. Воно майже напевне охоплюватиме туризм для заможних і покращення шляхів сполучення для всіх людей. У довгостроковій перспективі можливе добування корисних копалин і навіть масові перевезення. Космос ставатиме усе більше схожим на продовження Землі – тереном для фірм і приватних осіб, а не лише урядів. Проте для цього світ має створити систему законів, які регулюватимуть поведінку в небесах і в мирний час, і, якщо так станеться, під час війни.

Дотепер метою освоєння космосу було сприяти діяльності на землі – здебільшого налагодити стільниковий зв’язок для радіомовлення та навігації. Зараз змінюються дві речі. По-перше, геополітика рішуче підтримує відрядження людей за межі мілководдя навколоземної орбіти. Китай планує висадити людей на Місяць до 2035 року. Адміністрація президента Дональда Трампа хоче, щоб американці повернулись туди до 2024 року. Зниження витрат робить таке козиряння доступнішим, ніж раніше. Аполлон коштував сотні мільярдів доларів (у сьогоднішніх грошах). Зараз ціна квитка обчислюється десятками мільярдів.

[ … ]

Помилково вихваляти космос як романтизований Дикий Захід – анархічний кордон, де людство може скинути кайдани та наново відкрити своє призначення. Для того, щоб космос виправдав надії, які на нього покладають, потрібне державне управління. Це може здатися малоздійсненним, беручи до уваги, що світ не спроможний домовитися про правила сухопутної торгівлі сортовою сталлю та соєю. Проте без такого управління втілити потенціал усіх ресурсів за межами Землі вдасться ще років через 50. А в найгіршому разі космос може додати Землі нових проблем.

Коли 50 років тому Ніл Армстронг ступив на поверхню Місяця, люди в усьому світі відчули благоговіння, гордість та подив. У цій газеті стверджувалося, що «людина віднині може потрапити будь-куди у всесвіті, куди забажає її розум і вималює її уява… і тепер у недалекому майбутньому людина обов’язково потрапить на інші планети». Але ні. Висадка на Місяць була відхиленням від нормального шляху розвитку. Це була не самоціль, а спосіб продемонструвати надзвичайні можливості Америки. Однієї такої демонстрації було достатньо. Лише 571 людина побувала на орбіті, а з 1972 року ніхто так і не наважився віддалитися від Землі на відстань, яка б перевищувала відстань між Де-Мойном і Чикаго.

У наступні 50 років все буде зовсім по-іншому. Зниження витрат, нові технології, амбіції Китаю та Індії і нове покоління підприємців передвіщають еру зухвалого освоєння космосу. Майже напевно матиме місце космічний туризм для багатих та покращення комунікаційних мереж для всіх. У тривалій перспективі можлива космічна розробка мінеральних ресурсів та навіть космічний громадський транспорт. Космос дедалі більше ставатиме продовженням Землі й полем діяльності для фірм та приватних осіб, а не лише урядів. Але щоб здійснити цей прогноз, світ має створити систему законів для управління небесами — як у мирний час, так і під час війні, якщо до цього дійде.

Поки що головна мета освоєння космосу — полегшити роботу на Землі: основна увага приділяється розвитку супутникового зв'язку для мовлення та навігації. Наразі змінюються дві речі. По-перше, геополітика створює новий поштовх для відправки людей за межі навколоземної орбіти. Китай планує висадити людей на Місяць до 2035 року. В адміністрації президента Дональда Трампа хочуть знову побачити там американців не пізніше 2024 року. Завдяки зниженню витрат це хизування тепер більше по кишені країнам, ніж раніше. Космічний корабель «Аполлон» коштував сотні мільярдів доларів (на сьогоднішні гроші). Наразі десятки мільярдів — ціна квитка.

Популяризуючи космос, не варто порівнювати його з романтизованим Диким Заходом і вважати анархічною зоною освоєння, де людство може скинути кайдани і змінити свою долю. Щоб прогнози щодо космосу здійснилися, він має бути керованим. У той час, коли світ не може погодити правила земної торгівлі сталевою арматурою та соєю, це завдання може здатися надто складним. Але без нього увесь потенціал, який лежить за межами Землі, у кращому випадку не буде реалізований ще 50 років. У гіршому випадку космос додасть Землі проблем.

Мить, коли Ніл Армстронг 50 років тому ступив на поверхню Місяця, викликала захоплення, гордість і подив усього світу. У газетному повідомленні стверджувалось, що «людина від сьогодення може рухатися у всесвіті куди захоче її розум і поведе її кмітливість … до планет, до яких зовсім скоро людина нашої епохи обов’язково вирушить». Але ні. Висадка на Місяць стала винятковою подією, досягнутою не як самоціль, а як сигнал неординарних можливостей Сполучених Штатів. Це звершення не вимагало повторення. На орбіті побувала лише 571 людина, і з 1972 року ніхто не насмілився заглибитись у космічній простір далі відстані від міста Де-Мойн до Чикаго.

Наступні 50 років будуть зовсім іншими. Зниження витрат, нові технології, амбіції Китаю й Індії, а також нове покоління підприємців, обіцяють видатну еру в дослідженні космосу. У ній майже безсумнівно будуть і туризм для забезпечених людей, і більш розвинені комунікаційні мережі для всіх людей. У далекій перспективі стануть можливими видобуток мінеральних ресурсів і навіть масштабні перевезення. Космічний простір стане більше схожим на додатковий простір планети Земля — арену для компаній і приватних осіб, а не лише урядів. Проте, для того щоб ці наміри здійснилися, світовому товариству необхідно створити систему законів, які регламентують «піднебесся», як у мирний час, так і у військовий, якщо такий настане.

До цього часу розвиток космонавтики сприяв навколоземній діяльності, у першу чергу, це був супутниковий зв’язок для телерадіотрансляції й навігації. Тепер відбуваються зміни за двома напрямками. По-перше, геополітична ситуація сприятлива для нового поштовху щодо відправлення людей за межі низької навколоземної орбіти. Китай планує висадити людей на Місяць до 2035 року. Адміністрація президента Дональда Трампа також бажає, щоб американці повернулися туди до 2024 року. За умов зниження витрат такі амбіційні плани стають більш досяжними, ніж будь-коли раніше. Космічна програма «Аполлон» мала вартість у сотні мільярдів доларів (за сучасними цінами). Зараз ціна питання складає десятки мільярдів.

[ … ]

Помилкою є популяризація космосу як романтичного Дикого Заходу, анархічного неупорядкованого простору, у якому людство може скинути кайдани та знову знайти свою долю. Для того щоб космос виправдав надії, потрібне адміністративне управління. У той час як на світовій арені не можуть домовитися про правила міжрегіональної торгівлі сталевими злитками й соєю, таке досягнення може виглядати великим випробуванням. Але навіть не враховуючи цього, краще почекати ще 50 років для розв’язання питань потенційного використання того, що знаходиться за межами Землі. У найгіршому випадку, космос може створити додаткові проблеми для планети Земля.

П’ятдесят років тому хвиля радості, гордості і здивування прокотилася світом у той момент, коли нога Ніла Армстронга ступила на поверхню Місяця. Ця газета стверджувала, що «відтепер людина може відправитись у будь-яку точку Всесвіту, яку лише здатні забажати й створити її розум та уява... і що тепер людство неодмінно, і точно раніше, ніж очікувалося, полетить до інших планет». Проте не сталося.... Висадка на Місяці виявилася оманою — не досягнутою метою як такою, а лише засобом, який мав довести надзвичайні можливості Америки. І це одноразове досягнення не потребувало підтвердження. За цей час на орбіті побував лише 571 космонавт. І з 1972 року ніхто більше не ризикнув заглибитись у космос далі, ніж відстань від Де-Мойна до Чикаго.

Проте в наступні 50 років усе може змінитися. Зменшення витрат, нові технології, амбіції Китаю та Індії і нове покоління підприємців обіцяють більш інтенсивний період у розвитку космосу. Можна майже напевно розраховувати на туризм для багатих і покращення комунікаційних мереж для всіх, а у більш далекій перспективі очікувати на видобування корисних копалин і навіть на масові перевезення. Космос стане своєрідним продовженням Землі — площадкою для діяльності фірм і приватних підприємців, а не урядів. Але щоб ця «обіцянка» стала реальністю, людству потрібно створити систему права, яка б регулювала відносини на «небесах» як у мирні часи, так і на випадок війни, дійди воно до цього.

До сьогодні розвиток космосу полягав у покращенні життя на Землі, насамперед в удосконаленні супутникового зв’язку для ефірного мовлення та навігації. Тепер два фактори змінюються. По-перше, геополітична ситуація сприяє накопиченню сил для нового поштовху, який може винести людство за добре знайомі межі низької навколоземної орбіти. Китай планує висадитися на Місяці до 2035 року. Адміністрація Дональда Трампа хоче, щоб американці повернулися туди до 2024. Зниження видатків дозволяє як ніколи раніше хизуватися такими заявами. Проект «Аполлон» коштував сотні мільярдів доларів (у перерахунку на сьогоднішні гроші). Тепер десятки мільярдів коштує квиток.

[ … ]
Помилково в масовій свідомості романтизувати образ космосу як такого собі Дикого Заходу — фронтира, який живе за власними законами і де людство зможе скинути кайдани та наново визначити свою долю. Для того щоби виправдалися покладені на космос сподівання, потрібно створити правові, економічні та організаційні засади його використання. Проте, доки людство не вміє домовитися про правила торгівлі сталевою арматурою чи соєвими бобами на Землі, це виглядає більш ніж складною задачею. На жаль, без такої угоди про потенційні можливості, які чекають на нас за межами земної орбіти, можна забути щонайменше ще на 50 років. У найгіршому випадку космос додасть землянам нових проблем.

Тієї миті, коли 50 років тому Ніл Армстронг ступив на поверхню Місяця, Землю охопили захват, гордість та цікавість. Наш журнал тоді писав: "відсьогодні людина може дістатись будь-якого куточку Всесвіту, якого зволіє її розум та дозволить її винахідливість... так, незабаром людина вирушить до інших планет". Але ж ні. Висадка на Місяць була маніпуляцією, пунктом, досягнутим не як самоціль, а як спосіб продемонструвати надзвичайні можливості Америки. І цей пункт потребував лише однієї галочки. Всього на орбіту вийшла 571 людина; і, уявіть, з 1972 року ніхто не ризикнув здійснити космічну подорож довшу за відстань між містами Де-Мойн і Чикаго.

Наступні 50 років виглядатимуть зовсім інакше. Зниження витрат, нові технології, серйозні наміри Китаю та Індії та нове покоління підприємців дозволять нам насправді вважати наші часи ерою космічного розвитку. Майже напевно цей розвиток почнеться з туризму для багатих, створення новітніх загальнодоступних комунікаційних мереж; в перспективі налагодиться видобуток корисних копалин і навіть з'явиться громадський транспорт. Більш, ніж коли-небудь, космос стане схожим на продовження Землі – на майданчик для компаній та приватних осіб, не лише урядів. Та задля цього світові необхідно створити правову систему для управління небесами – як у мирні часи, так і, якщо так трапиться, у воєнні.

Дотепер, освоєння космічного простору зосереджувалось на полегшенні діяльності унизу – в основному, на встановленні супутникового зв'язку необхідного для ефірного мовлення та навігації. Але ситуація міняється. По-перше, саме геополітичні маневри мають шанс виштовхнути людей за межі низької навколоземної орбіти. Китай планує висадити людей на Місяць не пізніше 2035 року. Адміністрація президента Дональда Трампа хоче, щоб американці прибули туди не пізніше 2024 року. Скорочення витрат дозволяє цим змаганням відбутись. Подорож на "Аполлоні" обійшлась у сотні мільярдів доларів (в перерахунку на сьогодні). Наразі ціна квитка – лише десятки тисяч.

[…]

Помиляється той, хто бачить у космосі оспіваний Дикий Захід, територію анархії, де людство могло б скинути кайдани та віднайти нову долю. Для того, щоб космос виправдав наші надії, потрібні закон і порядок. В часи, коли світ не може домовитись про правила наземної торгівлі брусковою сталлю та соєю, це, здається, буде важко. Але без цього позаземні простори та їх можливості у найкращому випадку чекатимуть на нас інші піввіку. У найгіршому ж випадку космос може поповнити список земних проблем.

Рівно півстоліття тому, Ніл Армстронг ступив на поверхню Місяця. Увесь світ захоплювався, був сповнений гордості та піднесення. На шпальтах газет писали, що «відтепер людина, якщо на те її воля, може дістатися будь-якої точки Всесвіту, завдяки своїй винахідливості полетіти куди захоче...вже зараз людство готове підкорювати інші планети». Але ж ні. Політ на місяць був свого роду оманою: він виявився не самоціллю, а способом показати потужний потенціал Америки. Одного такого польоту було достатньо. Тільки 571 астронавтам вдалося побувати на орбіті і з 1972 р. ніхто так і не наважився здійснити політ у космос далі, ніж на відстань, що дорівнює сполученню між Де-Мойн та Чикаго.

Друга половина століття запам'ятається нам кардинальними змінами. Падіння цін, новітні технології, амбіції Китаю та Індії, а також нове покоління підприємців - усе це передвіщало початок нової ери в освоєнні космосу. Майже напевно спостерігатимемо розвиток туризму, а з ним і створення глобального інтернет-покриття. Вже згодом можна говорити про видобування корисних копалин та навіть про масові перевезення. Космос стане скоріш за все продовженням Землі, себто територією для розміщення компаній та приватних осіб, а не тільки урядів. Але щоб досягнути цього, у всьому світі необхідно створити систему законодавства для врегулювання суспільно-політичного ладу - як у мирні часи, так і на випадок війни, якщо до цього дійде.

До цього часу, освоєння космосу проявлялося у розвитку, головним чином, супутникових комунікацій для телерадіомовлення та навігації. Зараз змін можна чекати у двох сферах. По-перше, у сфері геополітики очікується нова тенденція відправляти людей за межі низької навколоземної орбіти. Китай планує висадити людей на місяць до 2035 року. Адміністрація президента Дональда Трампа планує повернення американців туди до 2024 року. Тепер, коли ціни впали, це найдоречніший момент для того, щоб проявити свій потенціал з меншими витратами, ніж будь-коли. Витрати для реалізації програми Аполлон складають сотні мільярдів доларів США (у перерахунку на сьогоднішні гроші). Зараз квиток коштує десятки мільярдів.

[ … ]

Було б помилково перетворювати космос на фантастичний Дикий Захід, кордон до світу безчинності, де людство могло б скинути кайдани й начисто переписати свою долю. Розвиток космосу потребує створення уряду. До того часу, коли світ вже не зможе діяти за законами земної торгівлі будь-чим, від сталевої арматури до соєвих бобів, це може скласти левову частку попиту. Без цього, для втілення всіх потенціальних можливостей Землі знадобиться, у кращому разі, ще півстоліття. У гіршому разі, нинішніх проблем Землі стане ще більше.

В ту мить, коли 50 років тому Ніл Армстронг вступив на поверхню Місяця, він викликав трепет, гордість і здивування у всьому світі. Ця газета стверджувала, що «з цього дня людина може відправитися туди, куди забажає у всесвіті і куди її винахідливість придум
ає ... до планет раніше ніж пізніше, чоловік напевно добереться». Але ні. Посадка на Місяць була аберацією, метою, досягнутої не як самоціль, а як засіб сигналізувати про екстраординарні можливості Америки. Була висловлена ​​точка зору, яка не потребує переробки. Тільки 571 людина була на орбіті; і з 1972 року ніхто не подорожував набагато далі в космос, ніж Де-Мойн з Чикаго.

  Наступні 50 років будуть виглядати зовсім інакше. Падіння цін, нові технології, амбіції Китаю та Індії і нове покоління підприємців обіцяють сміливу еру освоєння космосу. Це майже напевно буде пов'язано з туризмом для багатих і кращі мережі зв'язку для всіх; в довгостроковій перспективі це може включати в себе розробку корисних копалин і навіть масові перевезення. Космос стане ще більше схожим на розширення Землі - ареною для фірм і приватних осіб, а не тільки урядів. Але для того, щоб ця обіцянка була виконана, світу необхідно створити систему законів, керуючих небесами - як в мирний час, так і в разі війни.

  До теперішнього часу освоєння космосу було зосереджено на сприяння діяльності внизу - в основному супутникового зв'язку для радіомовлення та навігації. Тепер дві речі змінюються. По-перше, геополітика розпалює новий поштовх, щоб відправити людей за межі мілководдя низької навколоземної орбіти. Китай планує висадити людей на Місяць до 2035 року. Адміністрація президента Дональда Трампа хоче, щоб американці повернулися до 2024 року. Падіння витрат робить цю демонстрацію більш доступною, ніж раніше. Аполлон коштував сотні мільярдів доларів (в сьогоднішніх грошах). Зараз десятки мільярдів - це ціна квитка.

  [...]

  Помилково просувати простір як романтизований Дикий Захід, анархічну кордон, де людство може скинути з себе кайдани і заново відкрити свою долю. Для простору, щоб виконати свою обіцянку управління не потрібно. У той час, коли світ не може домовитися про правила наземної торгівлі сталевими злитками та соєю, це може здатися великим питанням. Але без цього потенціал всього, що знаходиться за межами Землі, в кращому випадку буде чекати ще 50 років, щоб бути реалізованим. У гіршому випадку космос може додатися до проблем Землі.

Та мить, коли 50 років тому Ніл Армстронг вперше ступив на поверхню Місяця, охопила увесь світ захватом, гордістю та здивуванням. Одне газетне видання висловило думку, що "людина відсьогодні може подорожувати у всесвіті будь-куди - де б вона не захотіла і наскільки б не простягалася її винахідливість." Проте ні. Висадка на Місяці була відхиленням, не метою, що була кінцевою, а засобом, який сигналізував надзвичайні можливості Америки. Така думка, яку одного разу сформулювали, не потребувала змін. Лише 571 людина була на орбіті; і з 1972 року жодна людина не побувала в космосі на відстань довшу, ніж відстань від Де-Мойну до Чикаго.

Наступні 50 років будуть виглядати зовсім по-іншому. Падіння цін, нові технології, амбіції Китаю та Індії, і нове покоління підприємців, яке обіцяє сміливу еру космічного розвитку. Сюди майже точно увійде туризм для багатіїв та кращі комунікаційні мережі для всіх; у довготривалій перспективі можлива експлуатація мінералів та навіть масове транспортування. Космос все більше і більше ставатиме чимось на кшталт розширення Землі - ареною для підприємств та приватних осіб, не лише для урядових організацій. Але для того, щоб виконати цю обіцянку, світові потрібно створити систему законів для управління небесами - однаково в мирні часи і, якщо прийде потреба, у часи війни.

Розвиток космосу станом на поточний момент зконцентрований на активній діяльності внизу - в цілому супутникові комунікації для прямого ефіру та навігації. Зараз змінюються дві речі. Перша - представники геополітики сприяють новій можливості відправити людей за межі мілководдя низької навколоземної орбіти. Китай планує висадити людей на Місяць до 2035 року. Адміністрація президента Дональда Трампа має бажання повернути туди американців до 2024 року. Падіння цін робить таке хизування доступнішим, ніж будь-коли. Космічний корабель "Аполлон" коштував сотні мільярдів долларів (за сьогоднішнім курсом). Зараз ціна білета складає десятки мільярдів.

Помилковою є популяризація космосу як ідеалізованого Дикого Заходу, анархічного кордону, де людство може зкинути свої кайдани та знову віднайти свою долю. Для того, щоб космос виконав свою обіцянку, потрібен уряд. В часи, коли світ не може дійти згоди щодо правил наземної торгівлі сталевих стержнів та сої, це може виглядати, як завелике прохання. Але без космосу потенціал усього, що знаходиться поза межами Землі, буде у кращому випадку 50 років залишатися невикористаним і чекати. У гіршому випадку космос може стати однією із проблем Землі.

Мить коли, п’ятдесят років тому, Ніл Армстронг ступив на поверхню Місяця викликала почуття пошани, гордісті й захоплення по всьому світу. Одна газета запевняла, що „з тих пір людина може подорожувати будь-куди у всесвіті, куди хоче розум і бажає геній...на інших планетах люди, вже скоро, точно побувають.“ Але ж ні. Висадка на Місяць була лиш аномалією, метою поставленою по суті не з цілями досягнення, а для того, щоб наголосити на дивовижних можливостях Америки. Така думка уже з самого початку не викликала сумніву. Тільки 571 людини побували на орбіті; а з 1972 року нікому не вдається просунутися космосом на відстань більшу від тієї, що розділяє Де-Мойн та Чикаго.

Наступні п’ятдесят років все буде по-іншому. Зниження затрат, новітні технології, амбіції Китаю та Індії, а також нове покоління підприємців обіцяють яскраву епоху в освоєнні космосу. Найімовірніше, це стосуватиметься туризму для заможних та загального покращення мереж зв’язку; в подальшому ж майбутньому зміни можуть торкнутися видобутку корисних копалин й навіть масового переселення. Космічний простір все більше нагадуватиме продовження Землі – майданчик змагань компаній та приватних підприємців, а не одних лиш урядів. Однак для того, щоб зазначене втілилось в життя, необхідно, щоб країни світу створили систему законів, здатну регулювати небеса – як в мирний час так, за потреби, і в періоди війни.

Космонавтика дотепер намагалося сприяти діяльності на нищих рівнях – переважно розвитку технологій супутникового зв’язку і радіомовлення. Нині зміни сягають двох аспектів. У першу чергу, геополітика націлена на новий поштовх, щоб відправити людину за межі мілководдя низької навколоземної орбіти. Китай планує висадку на Місяць до 2035 року. Президентська адміністрація Дональда Трампа прагне, щоб американці повернулися туди ще до 2024 року. Через зниження затрат ці вихваляння видаються більш реальними, ніж раніше. Аполлон коштував сотні мільярдів доларів (за нинішніми мірками). Сьогодні ж ціна квитка впала до десятків мільярдів.

[ … ]

Не правильно було б розвивати галузь космонавтики у романтизованому дусі Дикого Заходу, анархічного кордону, де людство може позбутися своїх кайданів і заново пізнати свою долю. Для того, щоб галузь освоєння космосу виконувала поставлене перед нею завдання потрібна система управління. А в час коли країни світу не взмозі досягти згоди щодо правил сухопутньої торгівлі арматурою і соєвими бобами цього не так просто досягти. За відсутності такої системи потенціал усього, що знаходиться за межами Землі можна буде, у кращому випадку, реалізувати лише через п’ятдесят років. У гіршому ж випадку, космонавтика може ускладнити уже існуючі проблеми нашої планети.

Та мить 50-річної давнини, коли Нил Армстронг впечатав свій чобіт в поверхню Місяця, викликала захоплення, гордість та здивування в усьому світі. Наша газета наполягала тоді, що "тепер людина може подорожувати у Всесвіті куди їй заманеться, куди їй її талант спроможе...до планет, в усякому разі, людина тепер точно дістанеться". Але ні. Висадка на Місяці була бравадою, яка не мала іншої мети крім демонстрації світові надзвичайних можливостей Америки. Один раз проведена, ця демонстрація не мала потреби у повторенні. Всього лиш 571 чоловік побував на орбіті Землі, але з 1972 року ніхто не наважився подолати більшу відстань, ніж Дез Муан відстоїть від Чікаго.

Наступні 50 років мають виглядати по іншому. Здешевлення виробництва, нові технології, амбіції Китаю та Індії, а також нове покоління підприємців обіцяють нову еру у розвитку космічної галузі. На нас чекають не тільки вже майже звичайні космічні подорожі для багатих та покращення коммунікаційних мереж для всіх, але й, в довшій перспективі, добування корисних копалин та навіть масові космічні переселення. Космос має стати частиною Землі, місцем діяльності підприємств та громадян, а не тільки держав. Але для досягнення цієї мети та ефективного управління небом має бути створена система законів - як для мирного часу, так і, в разі потреби, для воєнного періоду.

Поки що космічна галузь переймається полегшенням життя внизу - здебільшого у сферах супутникової трансляції та навігації. Але дві речі вже почали змінюватись. По-перше, в геополітиці набуває популярності ідея відправити людей за межі "мілководдя" земної орбіти. Біля 2035 року висадити людей на Місяць планує Китай. Адміністрація президента Трампа планує повернути туди американців до 2024 року. Зменшення собівартості проектів робить такі демонстрації сили вигіднішими ніж раніше. Якщо Apollo коштував сотні мільярдів доларів (по нинішньому курсу), то сьогоднішня вартість питання - лише десятки мільярдів доларів.

Буде помилкою видавати космос за такий собі Дикий Захід, некерований простір, де людство може скинути з себе свої ланцюги та перебудувати свою долю. Для використання космосу в повноцінному обсязі потрібно врегулювання. Враховуючи сьогоднішню нездатність світу врегулювати торгівлю стальними балками та соєвими бобами, така задача здається занадто важкою, але без її вирішення використання позаземних можливостей прийдеться відкласти ще на 50 років. І це у кращому випадку, а у гіршому - космічні проблеми зваляться на Землю додатковим тягарем.

Момент, коли 50 років тому Ніл Армстронг ступив на поверхню місяця, схвилював, змусив пишатися та збудив інтерес у всього світу. У газеті стверджувалось: "відтепер людина зможе дістатись у будь-яке місце всесвіту, яке тільки її розум та винахідливість осягнуть ... наприклад, до планет, вони рано чи пізно, але безперечно дістануться". Але ж ні. Приземлення на місяць не було метою, ця подія була лише свідоцтвом надзвичайних можливостей Америки. Це завдання, вдало виконане одного разу, не потребує повторення. Тільки 571 людина була на орбіті; а з 1972 року ніхто не наважився зайти в космос далі, ніж Ді Мойн з Чікаго.

Протягом наступних 50 років стануться вагомі зміни. Падіння цін, нові технології, амбіції Китаю та Індії, і нове покоління підприємців обіцяє еру відважного покоріння космосу. Це майже стовідсотково стосуватиметься туризму для заможних та кращого функціонування комунікаційних мереж для всіх; у більш довгострокових прогнозах - видобуток корисних копалин і навіть глобальне переселення. Космос перетвориться скоріше на продовження Землі - місце для державних фабрик та приватних підприємств. Але, щоб втілити цю обіцянку, потрібно створити систему законів для небесного простору - і для мирного часу, і, якщо доведеться, для воєнного.

Наразі освоєння космосу зосереджене на розвитку підготовчої дияльності - переважно налаштування зв'язку та навігації. Зараз змінюються дві речі. По-перше, готується новий ривок, направлений на те, щоб відправити людей за орбіту Землі. Китай має намір висадитись на Місяць до 2035 року. Адміністрація президента Дональда Трампа планує повторну висадку до 2024 року. Зниження цін робить ці плани реальнішими, ніж раніше. Аполон коштував сотні більйонів доларів (за сьогоднішнім курсом). Сьогодні десятки більйонів коштує лише квиток.

[...]

Було б помилкою романтизувати космос як Дикий Захід, місце, де панує вседозволеність, де люди зможуть скинути кайдани цивілізації та віднайти свою долю. Для того, щоб космос виправдав сподівання, необхідне вміле управління. В той час, коли світ не може дотримуватись правил торгівлі металом та соєю навіть на Землі, це видається великою проблемою. Але без її вирішення весь потенціал, що знаходиться за межами Землі чекатиме на свою реалізацію ще 50 років. У найгіршому випадку космос поповнить перелік проблем Землі.

Момент, коли 50 років тому Ніл Армстронг ступив на поверхню Місяця, викликав благоговійний трепет, гордість і здивування у всьому світі. Ця газета стверджувала, що «віднині людина може піти куди завгодно у Всесвіті, куди забажає її розум і винахідливість... до інших планет, скоріш за все раніше, ніж пізніше, людина тепер, обов'язково, відправиться.» Але ж ні. Висадка на місяць була відхиленням, метою, досягнутою не як самоціль, а як засіб, що сигналізував про виняткові можливості Америки. Той момент, зроблений одного разу, не вимагав повторної спроби. На орбіті побувала всього 571 людина; і з 1972 року ніхто не наважувався відправитися в космос далі, ніж Де-Мойн з Чикаго.

Наступні 50 років будуть виглядати зовсім інакше. Зниження витрат, нові технології, китайські та індійські амбіції і нове покоління підприємців обіцяють сміливу еру освоєння космічного простору. Це майже напевно буде пов'язано з туризмом для багатих і більш досконалими комунікаційними мережами для всіх; у довгостроковій перспективі це може включати розробку корисних копалин і навіть масові перевозки. Космос все більше буде нагадувати продовження Землі — арену для фірм і приватних осіб, а не лише для урядів. Але для виконання цієї обіцянки світові необхідно створити систему законів, що регулюють діяльність у небесному просторі, як у мирний час, так і, якщо до цього дійде, у воєнний.

Поки що розвиток космосу було зосереджено на полегшенні діяльності внизу — головним чином, на супутниковому зв'язку для радіомовлення та навігації. Зараз же змінюються дві речі. По-перше, геополітика створює новий поштовх до відправки людей за межі низької навколоземної орбіти. До 2035 року Китай планує висадити людей на місяць. Адміністрація президента Дональда Трампа хоче, щоб американці повернулися туди до 2024 року. Зниження витрат робить ці хвастощі більш доступними, ніж раніше. Аполлон коштував сотні мільярдів доларів (у сьогоднішніх грошах). Зараз же ціна квитка – кілька десятків мільярдів.

[ … ]

Помилково вважати космос романтизованим Диким Заходом, анархічним кордоном, де людство може скинути свої кайдани і заново відкрити свою долю. Для того щоб космос виконав свою обіцянку, потрібне управління. У той час, коли світ не може домовитися про правила для наземної торгівлі сталевими стрижнями та соєвими бобами, це може здатися важливим питанням. Але без нього потенціал всього, що лежить за межами Землі, в кращому випадку, чекатиме ще 50 років, щоб бути реалізованим. У гіршому випадку, космос може призвести до поглиблення проблем на Землі.

Момент, коли 50 років тому Ніл Армстронг ступив перший крок на поверхню Місяця, світ був сповнений хвилюванням та гордістю. Ця газета аргументувала думку про те, що людина саме від цього дня, завдяки розумові, волевим порухам та винахідливості, рано чи пізно, зможе відправлятися на інші планети. Людина безумовно готова йти до зірок. Але ні. Посадка на Місяць була оманою. Ціль як така, не була досягнута у собі. Тобто дана висадка означала лиш демонстрацію надзвичайних можливостей Америки. Одного разу зроблена думка не потребувала перероблення. Тільки 571 людина була на орбіті; і з 1972 року ніхто не відправлявся більш далеко чим з Чикаго до Де-Мойну .

Наступні 50 років будуть виглядати зовсім інакше. Падіння цін, нові технології, амбіції Китаю та Індії та запевнення нового покоління підприємців, що наступає смілива ера освоєння космосу. Безумовно настане можливість мати кращу мережу комунікацій та впроваджувати туризм для багатих; надалі можлива перспектива впровадження масової експлуатації та перевезення корисних копалин. Космос все більше буде ставати своєрідним розширенням Землі не тільки для урядів, а й для фірм та приватних осіб. Але щоб це стало реальністю, світові необхідно створити систему законів, за допомогою яких можна було б управляти цими новими небесами як в час миру, так і під час війни.

Освоєння космічного простору до сих пір було сфокусоване на сприяння діяльності такого плану як супутниковий зв'язок для трянсляції та навігації. На даний момент змінюються дві речі. Перша - це геополітика, яка розпалює поштовх, щоб люди мали змогу переправитися за межі низької навколоземної орбіти. Китай планує висадити людей на Місяць до 2035 року. Адміністрація президента Дональда Трампа бажає, щоб американці були там до 2024 року. Зниження витрат робить цю демонстрацію більш доступною. Аполлон коштував сотні мільярдів доларів (на сьогоднішні гроші). Зараз десятки мільярдів - ціна квитка.

Помилково розкручувати космос як романтизований Дикий Захід, як анархічний рубіж через який людство зможе зірвати пута та по новому віднайти свою долю. Для нового простору необхідний уряд. Водночас світ не в змозі домовитися щодо правил наземної торгівлі сталевими стрижнями та соєю. Це може виглядати великим питанням. Тому краще дочекатися ще 50 років, для того щоб космос не додавав проблем Землі.

Час, коли напів століття тому Ніл Армстронг ступив ногою на поверхню Місяця, вселив у світ побоювання, гордість та диво. У цій газеті стверджується, що «людина з цього дня може потрапити у Всесвіт, де його розум воліє, а винахідливість припливає… до планет, швидше, ніж пізніше, коли людина вже зараз обов’язково піде». Та вжеш, заступ на Місяць була відхиленням, метою досягнення ніяк самоціль, а, як засіб показу надзвичайних можливостей Америки. Колись зроблений заступ не потребував переробку. За всей час, на орбіту вийшла 571 людина; та з 1972 року ніхто не ризикнув ступити набагато далі в космосі, ніж Де Мойн із Чикаго.

Наступові напів століття будуть виглядати зовсім інакше. Падіння витрат, нові технології, китайські та індійські амбіції та нове покоління підприємців обіцяють сміливу еру космічного розвитку. Він майже, напевно, залучатиме туризм для багатих, а також найкращих комунікаційних мереж для всіх; у перспективі це може включати експлуатацію корисних копалин і, навіть, масове транспортування. Космос стане все більше схожим на додаток Землі — арену для фірм та приватних осіб, а не лише урядів. Але для виконання цієї обіцянки, світові необхідно створити систему законів для управління небесами — як у мирний час, так і, якщо воно прийде до цього, та у війні.

Поки що розвиток космосу був зосереджений на спрощенні діяльності внизу — в основному супутникового зв’язку для радіомовлення та навігації. Зараз дві речі змінюються. По-перше, геополітика створює новий поштовх, щоби вислати людей за межі мілкоземної орбіти. Китай планує висадити людей на Місяць до 2035 року. Адміністрація президента Дональда Трампа хоче, щоб американці були там до 2024 року. Зниження витрат є демонстрацією, що робить це більш доступним, ніж раніше. Cьогодні, компанія Аполлон коштує сотні мільярдів доларів. Ціна квитка зараз складає десятки мільярдів.

[…]

Помилково просувати космос, як романтизований Дикий Захід, анархічний кордон, коли людство може скинути свої переправи і знову відкрити свою долю. Для того, щоби простір виконав свою обіцянку, потрібне управління. У той час, коли світ не може погодитися з правилами наземної торгівлі сталевими барами та соєю, які можуть здатися великими питаннями. Але без цього весь потенціал, що лежить поза Землею, у кращому випадку, чекатиме ще 50 років на таке виконання. У гіршому випадку, простір може створити проблеми із Землею.

Момент, коли 50 років тому Ніл Армстронг посадив ногу на поверхню Місяця, вселяв побоювання, гордість і диво в усьому світі. У цій газеті стверджується, що "людина з цього дня може піти туди, куди у Всесвіті його розум воліє, а його винахідливість придумується ... на планети, швидше, ніж пізніше, людина вже зараз обов'язково піде". Але не. Посадка Місяця була відхиленням, мета, досягнута не як самоціль, а як засіб сигналізації надзвичайних можливостей Америки. Цей пункт, колись зроблений, не потребував переробок. Всього на орбіту вийшло 571 людина; і з 1972 року ніхто не ризикнув набагато далі в космос, ніж Де Мойн з Чикаго.

Наступні 50 років будуть виглядати зовсім інакше. Падіння витрат, нові технології, китайські та індійські амбіції та нове покоління підприємців обіцяють сміливу еру космічного розвитку. Він майже напевно залучатиме туризм для багатих та кращих комунікаційних мереж для всіх; в перспективі це може включати експлуатацію корисних копалин і навіть масове транспортування. Космос стане все більше схожим на розширення Землі - арену для фірм та приватних осіб, а не лише урядів. Але для виконання цієї обіцянки світові необхідно створити систему законів для управління небесами - як у мирний час, так і, якщо воно прийде до цього, на війні.

Поки що розвиток космосу був зосереджений на полегшенні діяльності внизу - в основному супутникового зв'язку для радіомовлення та навігації. Зараз дві речі змінюються. По-перше, геополітика створює новий поштовх, щоб вислати людей за межі мілкоземної орбіти. Китай планує висадити людей на Місяць до 2035 року. Адміністрація президента Дональда Трампа хоче, щоб американці повернулися туди до 2024 року. Зниження витрат робить це демонстрацією більш доступним, ніж раніше. Аполлон коштував сотні мільярдів доларів (сьогоднішні гроші). Зараз десятки мільярдів - ціна квитка.

[…]

Помилково просувати космос як романтизований Дикий Захід, анархічний кордон, коли людство може скинути свої переправи і знову відкрити свою долю. Для того, щоб простір виконав свою обіцянку, потрібне управління. У той час, коли світ не може погодитися з правилами наземної торгівлі сталевими барами та соєю, які можуть здатися великими питаннями. Але без цього потенціал усього, що лежить поза Землею, у кращому випадку чекатиме ще 50 років, щоб здійснитися. У гіршому випадку космос може призвести до проблем Землі.