The moment when, 50 years ago, Neil Armstrong planted his foot on the surface of the Moon inspired awe, pride and wonder around the world. This newspaper argued that “man, from this day on, can go wheresoever in the universe his mind wills and his ingenuity contrives…to the planets, sooner rather than later, man is now certain to go.” But no. The Moon landing was an aberration, a goal achieved not as an end in itself but as a means of signalling America’s extraordinary capabilities. That point, once made, required no remaking. Only 571 people have been into orbit; and since 1972 no one has ventured much farther into space than Des Moines is from Chicago.
The next 50 years will look very different. Falling costs, new technologies, Chinese and Indian ambitions, and a new generation of entrepreneurs promise a bold era of space development. It will almost certainly involve tourism for the rich and better communications networks for all; in the long run it might involve mineral exploitation and even mass transportation. Space will become ever more like an extension of Earth—an arena for firms and private individuals, not just governments. But for this promise to be fulfilled the world needs to create a system of laws to govern the heavens—both in peacetime and, should it come to that, in war.
The development of space thus far has been focused on facilitating activity down below—mainly satellite communications for broadcasting and navigation. Now two things are changing. First, geopolitics is stoking a new push to send humans beyond the shallows of low-Earth orbit. China plans to land people on the Moon by 2035. President Donald Trump’s administration wants Americans to be back there by 2024. Falling costs make this showing off more affordable than before. Apollo cost hundreds of billions of dollars (in today’s money). Now tens of billions are the ticket price.
[ … ]
It is a mistake to promote space as a romanticised Wild West, an anarchic frontier where humanity can throw off its fetters and rediscover its destiny. For space to fulfil its promise governance is required. At a time when the world cannot agree on rules for the terrestrial trade of steel bars and soybeans that may seem like a big ask. But without it the potential of all that lies beyond Earth will at best wait another 50 years to be fulfilled. At worst space could add to Earth’s problems. | Та мить 50-річної давнини, коли Нил Армстронг впечатав свій чобіт в поверхню Місяця, викликала захоплення, гордість та здивування в усьому світі. Наша газета наполягала тоді, що "тепер людина може подорожувати у Всесвіті куди їй заманеться, куди їй її талант спроможе...до планет, в усякому разі, людина тепер точно дістанеться". Але ні. Висадка на Місяці була бравадою, яка не мала іншої мети крім демонстрації світові надзвичайних можливостей Америки. Один раз проведена, ця демонстрація не мала потреби у повторенні. Всього лиш 571 чоловік побував на орбіті Землі, але з 1972 року ніхто не наважився подолати більшу відстань, ніж Дез Муан відстоїть від Чікаго. Наступні 50 років мають виглядати по іншому. Здешевлення виробництва, нові технології, амбіції Китаю та Індії, а також нове покоління підприємців обіцяють нову еру у розвитку космічної галузі. На нас чекають не тільки вже майже звичайні космічні подорожі для багатих та покращення коммунікаційних мереж для всіх, але й, в довшій перспективі, добування корисних копалин та навіть масові космічні переселення. Космос має стати частиною Землі, місцем діяльності підприємств та громадян, а не тільки держав. Але для досягнення цієї мети та ефективного управління небом має бути створена система законів - як для мирного часу, так і, в разі потреби, для воєнного періоду. Поки що космічна галузь переймається полегшенням життя внизу - здебільшого у сферах супутникової трансляції та навігації. Але дві речі вже почали змінюватись. По-перше, в геополітиці набуває популярності ідея відправити людей за межі "мілководдя" земної орбіти. Біля 2035 року висадити людей на Місяць планує Китай. Адміністрація президента Трампа планує повернути туди американців до 2024 року. Зменшення собівартості проектів робить такі демонстрації сили вигіднішими ніж раніше. Якщо Apollo коштував сотні мільярдів доларів (по нинішньому курсу), то сьогоднішня вартість питання - лише десятки мільярдів доларів. Буде помилкою видавати космос за такий собі Дикий Захід, некерований простір, де людство може скинути з себе свої ланцюги та перебудувати свою долю. Для використання космосу в повноцінному обсязі потрібно врегулювання. Враховуючи сьогоднішню нездатність світу врегулювати торгівлю стальними балками та соєвими бобами, така задача здається занадто важкою, але без її вирішення використання позаземних можливостей прийдеться відкласти ще на 50 років. І це у кращому випадку, а у гіршому - космічні проблеми зваляться на Землю додатковим тягарем. |