The moment when, 50 years ago, Neil Armstrong planted his foot on the surface of the Moon inspired awe, pride and wonder around the world. This newspaper argued that “man, from this day on, can go wheresoever in the universe his mind wills and his ingenuity contrives…to the planets, sooner rather than later, man is now certain to go.” But no. The Moon landing was an aberration, a goal achieved not as an end in itself but as a means of signalling America’s extraordinary capabilities. That point, once made, required no remaking. Only 571 people have been into orbit; and since 1972 no one has ventured much farther into space than Des Moines is from Chicago.
The next 50 years will look very different. Falling costs, new technologies, Chinese and Indian ambitions, and a new generation of entrepreneurs promise a bold era of space development. It will almost certainly involve tourism for the rich and better communications networks for all; in the long run it might involve mineral exploitation and even mass transportation. Space will become ever more like an extension of Earth—an arena for firms and private individuals, not just governments. But for this promise to be fulfilled the world needs to create a system of laws to govern the heavens—both in peacetime and, should it come to that, in war.
The development of space thus far has been focused on facilitating activity down below—mainly satellite communications for broadcasting and navigation. Now two things are changing. First, geopolitics is stoking a new push to send humans beyond the shallows of low-Earth orbit. China plans to land people on the Moon by 2035. President Donald Trump’s administration wants Americans to be back there by 2024. Falling costs make this showing off more affordable than before. Apollo cost hundreds of billions of dollars (in today’s money). Now tens of billions are the ticket price.
[ … ]
It is a mistake to promote space as a romanticised Wild West, an anarchic frontier where humanity can throw off its fetters and rediscover its destiny. For space to fulfil its promise governance is required. At a time when the world cannot agree on rules for the terrestrial trade of steel bars and soybeans that may seem like a big ask. But without it the potential of all that lies beyond Earth will at best wait another 50 years to be fulfilled. At worst space could add to Earth’s problems. | В ту мить, коли 50 років тому Ніл Армстронг вступив на поверхню Місяця, він викликав трепет, гордість і здивування у всьому світі. Ця газета стверджувала, що «з цього дня людина може відправитися туди, куди забажає у всесвіті і куди її винахідливість придум ає ... до планет раніше ніж пізніше, чоловік напевно добереться». Але ні. Посадка на Місяць була аберацією, метою, досягнутої не як самоціль, а як засіб сигналізувати про екстраординарні можливості Америки. Була висловлена точка зору, яка не потребує переробки. Тільки 571 людина була на орбіті; і з 1972 року ніхто не подорожував набагато далі в космос, ніж Де-Мойн з Чикаго. Наступні 50 років будуть виглядати зовсім інакше. Падіння цін, нові технології, амбіції Китаю та Індії і нове покоління підприємців обіцяють сміливу еру освоєння космосу. Це майже напевно буде пов'язано з туризмом для багатих і кращі мережі зв'язку для всіх; в довгостроковій перспективі це може включати в себе розробку корисних копалин і навіть масові перевезення. Космос стане ще більше схожим на розширення Землі - ареною для фірм і приватних осіб, а не тільки урядів. Але для того, щоб ця обіцянка була виконана, світу необхідно створити систему законів, керуючих небесами - як в мирний час, так і в разі війни. До теперішнього часу освоєння космосу було зосереджено на сприяння діяльності внизу - в основному супутникового зв'язку для радіомовлення та навігації. Тепер дві речі змінюються. По-перше, геополітика розпалює новий поштовх, щоб відправити людей за межі мілководдя низької навколоземної орбіти. Китай планує висадити людей на Місяць до 2035 року. Адміністрація президента Дональда Трампа хоче, щоб американці повернулися до 2024 року. Падіння витрат робить цю демонстрацію більш доступною, ніж раніше. Аполлон коштував сотні мільярдів доларів (в сьогоднішніх грошах). Зараз десятки мільярдів - це ціна квитка. [...] Помилково просувати простір як романтизований Дикий Захід, анархічну кордон, де людство може скинути з себе кайдани і заново відкрити свою долю. Для простору, щоб виконати свою обіцянку управління не потрібно. У той час, коли світ не може домовитися про правила наземної торгівлі сталевими злитками та соєю, це може здатися великим питанням. Але без цього потенціал всього, що знаходиться за межами Землі, в кращому випадку буде чекати ще 50 років, щоб бути реалізованим. У гіршому випадку космос може додатися до проблем Землі. |