ProZ.com translation contests »
Bon voyage: "Stories about travel" » English to Ukrainian » Entry by Oleksandr Mandzhos


Source text in English

Translation by Oleksandr Mandzhos (#27700)

The moment when, 50 years ago, Neil Armstrong planted his foot on the surface of the Moon inspired awe, pride and wonder around the world. This newspaper argued that “man, from this day on, can go wheresoever in the universe his mind wills and his ingenuity contrives…to the planets, sooner rather than later, man is now certain to go.” But no. The Moon landing was an aberration, a goal achieved not as an end in itself but as a means of signalling America’s extraordinary capabilities. That point, once made, required no remaking. Only 571 people have been into orbit; and since 1972 no one has ventured much farther into space than Des Moines is from Chicago.

The next 50 years will look very different. Falling costs, new technologies, Chinese and Indian ambitions, and a new generation of entrepreneurs promise a bold era of space development. It will almost certainly involve tourism for the rich and better communications networks for all; in the long run it might involve mineral exploitation and even mass transportation. Space will become ever more like an extension of Earth—an arena for firms and private individuals, not just governments. But for this promise to be fulfilled the world needs to create a system of laws to govern the heavens—both in peacetime and, should it come to that, in war.

The development of space thus far has been focused on facilitating activity down below—mainly satellite communications for broadcasting and navigation. Now two things are changing. First, geopolitics is stoking a new push to send humans beyond the shallows of low-Earth orbit. China plans to land people on the Moon by 2035. President Donald Trump’s administration wants Americans to be back there by 2024. Falling costs make this showing off more affordable than before. Apollo cost hundreds of billions of dollars (in today’s money). Now tens of billions are the ticket price.

[ … ]

It is a mistake to promote space as a romanticised Wild West, an anarchic frontier where humanity can throw off its fetters and rediscover its destiny. For space to fulfil its promise governance is required. At a time when the world cannot agree on rules for the terrestrial trade of steel bars and soybeans that may seem like a big ask. But without it the potential of all that lies beyond Earth will at best wait another 50 years to be fulfilled. At worst space could add to Earth’s problems.
Мить, коли Ніл Армстронг 50 років тому ступив на поверхню Місяця, викликала захоплення, гордість і подив усього світу. У газетному повідомленні стверджувалось, що «людина від сьогодення може рухатися у всесвіті куди захоче її розум і поведе її кмітливість … до планет, до яких зовсім скоро людина нашої епохи обов’язково вирушить». Але ні. Висадка на Місяць стала винятковою подією, досягнутою не як самоціль, а як сигнал неординарних можливостей Сполучених Штатів. Це звершення не вимагало повторення. На орбіті побувала лише 571 людина, і з 1972 року ніхто не насмілився заглибитись у космічній простір далі відстані від міста Де-Мойн до Чикаго.

Наступні 50 років будуть зовсім іншими. Зниження витрат, нові технології, амбіції Китаю й Індії, а також нове покоління підприємців, обіцяють видатну еру в дослідженні космосу. У ній майже безсумнівно будуть і туризм для забезпечених людей, і більш розвинені комунікаційні мережі для всіх людей. У далекій перспективі стануть можливими видобуток мінеральних ресурсів і навіть масштабні перевезення. Космічний простір стане більше схожим на додатковий простір планети Земля — арену для компаній і приватних осіб, а не лише урядів. Проте, для того щоб ці наміри здійснилися, світовому товариству необхідно створити систему законів, які регламентують «піднебесся», як у мирний час, так і у військовий, якщо такий настане.

До цього часу розвиток космонавтики сприяв навколоземній діяльності, у першу чергу, це був супутниковий зв’язок для телерадіотрансляції й навігації. Тепер відбуваються зміни за двома напрямками. По-перше, геополітична ситуація сприятлива для нового поштовху щодо відправлення людей за межі низької навколоземної орбіти. Китай планує висадити людей на Місяць до 2035 року. Адміністрація президента Дональда Трампа також бажає, щоб американці повернулися туди до 2024 року. За умов зниження витрат такі амбіційні плани стають більш досяжними, ніж будь-коли раніше. Космічна програма «Аполлон» мала вартість у сотні мільярдів доларів (за сучасними цінами). Зараз ціна питання складає десятки мільярдів.

[ … ]

Помилкою є популяризація космосу як романтичного Дикого Заходу, анархічного неупорядкованого простору, у якому людство може скинути кайдани та знову знайти свою долю. Для того щоб космос виправдав надії, потрібне адміністративне управління. У той час як на світовій арені не можуть домовитися про правила міжрегіональної торгівлі сталевими злитками й соєю, таке досягнення може виглядати великим випробуванням. Але навіть не враховуючи цього, краще почекати ще 50 років для розв’язання питань потенційного використання того, що знаходиться за межами Землі. У найгіршому випадку, космос може створити додаткові проблеми для планети Земля.


Discuss this entry